Приватні гроші змінюють правила гри у фундаментальній науці: прориви, ризики й шляхи реформ
Приватні інвестори та технологічні компанії створюють нові наукові інститути, які пришвидшують розробку передових технологій, як-от штучного інтелекту та біологічного омолодження.
Сучасна фундаментальна наука переживає епоху змін, яку, мабуть, можна порівняти хіба що з періодом після завершення Другої світової війни. Колись беззаперечними центрами пошуку нового знання та наукових відкриттів вважалися університети, а сьогодні дедалі більше проривних досліджень відбувається в лабораторіях та інститутах, які фінансують венчурні капіталісти або мільярдери. Проте йдеться не лише про перерозподіл джерел фінансування науки. Ця зміна перебудовує саму архітектуру знань і дослідницьких практик.
Проблеми університетської науки
Сьогодні академічна наука має чимало внутрішніх проблем. Наприклад, керівники університетських лабораторій у США та Європі фактично не займаються дослідженнями: на написання грантових заявок вони витрачають від 40 до 60% робочого часу. Грантова система, яку контролюють державні інституції (як-от Національні інститути здоров'я та Національний науковий фонд США), вимагає детально описати, що саме планують робити в лабораторії, яких результатів очікують, і гарантувати безпечність проєкту. Тому система заохочує передбачувані та «безпечні» проєкти, тоді як радикальні й ризиковані ідеї колеги-рецензенти відкидають ще на етапі подання заявок.
Ще одна проблема — віковий дисбаланс. Якщо в середині минулого століття середній вік науковця, який отримував перший великий грант, становив близько 30 років, то сьогодні він перевищив 45. Тим часом молоді вчені змушені працювати на низькооплачуваних посадах, виконуючи рутинну роботу для старших колег, і сподіватися найближчим часом отримати власну лабораторію. Успіх ученого в університеті вимірюють кількістю публікацій і цитувань. Це породило цілу індустрію «дроблення» досліджень, коли з одного дослідження «нарізають» кілька дрібних статей, відтворюваність результатів яких часто викликає серйозні сумніви.
Чому приватний сектор виходить на перший план
Поки університети загрузли в бюрократії та внутрішніх війнах кафедр за шматок бюджету, приватний сектор почав активно вкладатися у фундаментальні дослідження. У середині 2010-х технологічні мільярдери та венчурні капіталісти зрозуміли, що цифровий ринок уже насичений, а найцікавіші проблеми й, можливо, ринки обсягом у трильйони доларів лежать у фізичному світі. Так з'явилася нова індустрія — deeptech, у якій принципи венчурного капіталу та інженерний підхід застосували до фундаментальної науки.
Яскравий представник deeptech — DeepMind. Компанію заснували як приватний стартап у Лондоні, а згодом її придбала Google. DeepMind вдалося розв'язати задачу, над якою академічна наука билася пів століття, — передбачити тривимірну структуру білка за його амінокислотною послідовністю. За кілька років за допомогою нейромережі AlphaFold компанія визначила структуру понад 200 мільйонів білків — практично всіх відомих на сьогодні. Натомість академічні лабораторії за останні 50 років змогли розшифрувати лише близько 150 тисяч білків. Це досягнення нобелівського рівня зробили не в Гарварді чи Берклі, а в корпоративній лабораторії на гроші приватних інвесторів.
Масштабні приватні проєкти та їхні наслідки
Нині приватний капітал активно вкладається в науку, з'являються нові наукові інститути. Наприклад, компанія Altos Labs почала роботу з капіталом 3 млрд доларів, серед її інвесторів — Джефф Безос. Вона переманила найкращих учених, зокрема нобелівських лауреатів, запропонувавши їм мільйонні зарплати, звільнення від викладання, свободу від грантової бюрократії, а також бюджети на рівні цілих державних інститутів. Натомість вони мають займатися клітинним омолодженням і сповільненням біологічного старіння.
Провідні дослідження у сфері штучного інтелекту нині контролюють приватні компанії (OpenAI, Anthropic, Google, Meta). Жоден університет просто не зможе витратити сотні мільйонів доларів лише на електроенергію та оренду відеокарт, щоб навчити одну нейромережу. У результаті найкращі вчені йдуть не в академічну науку, а в приватні компанії, де мають доступ до унікальних ресурсів і зарплати у 5–10 разів вищі, ніж в університеті.
Ризики та виклики нової епохи
З одного боку, це схоже на перемогу людського генія та капіталізму: багатії витрачають гроші на науку, вчені можуть отримати фінансування й високі доходи, а науковий прогрес пришвидшується. Проте, на думку експерта, нова ера приватної науки не позбавлена проблем.
Одна з них — приватизація спільних знань людства. Раніше наукові відкриття, профінансовані державою, публікували, і вони були доступні всім. Сьогодні ж відкриття приватних лабораторій патентують, охороняють як комерційну таємницю або приховують результати за угодами про нерозголошення. Тож приватна наука робить знання менш доступними для лабораторій із менш розвинених країн. Утім, експерт зазначає, що, наприклад, Китай активно користується відкритими даними, за які заплатили американські платники податків.
По-друге, приватні інвестори роблять ставку на ті напрями, які обіцяють їм великі ринки або збігаються з їхніми особистими інтересами: омолодження, боротьба з раком, штучний інтелект, космос. Але хто займатиметься дослідженнями рідкісних генетичних захворювань чи пошуком нових антибіотиків? Або вивченням екосистем амазонських лісів, якщо це не приносить інвесторові вигоди? На думку експерта, тут роль держави зберігається, але їй варто скоротити бюрократію та стимулювати університети до реальних досліджень.
Також експерт побоюється, що така ситуація загрожує й системі освіти. Якщо найкращі наукові уми йдуть у приватні лабораторії, хто навчатиме студентів і готуватиме нові покоління вчених? Університети можуть перетворитися на організації, де за великі гроші продають застарілі знання, а студенти не матимуть змоги контактувати з передовою наукою.
Ще одна проблема — етична. Коли фундаментальну науку фінансує держава, суспільство через свої інституції — парламент і уряд — регулює етичні межі досліджень. Ідеться, наприклад, про клонування чи генетичні експерименти, а також про безпеку досліджень із патогенами. У приватній науці такі рішення ухвалюють за зачиненими дверима, і якщо приватний інвестор захоче профінансувати небезпечний експеримент у країні з ліберальним законодавством, зупинити його буде складно. Водночас експерт вважає, що держави мають важелі впливу на приватних гравців — наприклад, через законодавство, позбавляючи їх доступу до ринків.
Можливі шляхи реформ
Усі експерти сходяться на думці, що «золотого віку» університетської науки вже не буде — для нових відкриттів потрібні нові ресурси. Приватний капітал виявився дієвим, однак повна капітуляція перед корпораціями може призвести до монополізації знань і появи нових соціальних ризиків. На нашу думку, потрібно докорінно реформувати державну науку та створювати синергію з приватним сектором.
Для цього державі слід запроваджувати нові форми грантів (як це робить DARPA): фінансувати не звіти, а сміливі програми під відповідальність конкретних керівників. Також університетам треба надати доступ до сучасних технологій і суперкомп'ютерів, щоб вони могли конкурувати з приватними компаніями. Ідеальний варіант — не ділити науку на «державну» та «приватну», а створювати партнерські моделі, які нині популярні в скандинавських країнах.
Висновок
Попри те що приватні вкладення пришвидшують розвиток науки, такі інвестиції несуть ризики приватизації знань, зміни дослідницького порядку денного, а також відходу університетів від освітньої функції. Експерти вважають, що майбутнє фундаментальної науки — у синергії зусиль держави та приватного сектору, реформуванні грантової системи та дотриманні етичних стандартів. Лише за цієї умови можна розраховувати на сталий розвиток людських знань і технологій.
Джерела
Матеріал підготувала Редакція Finposter · Як ми працюємо · Повідомити про помилку
← До всіх новин
