Як Велика депресія змінила ставлення американців до акцій: уроки для інвесторів
Фондовий ринок США повернувся до рівня, на якому був до краху 1929 року, лише через 25 років після кризи. Проте більшість американців і далі не хотіла інвестувати в акції через страх втрат.
У 1954 році американські фондові біржі знову сягнули тих висот, на яких перебували до 1929 року. Проте переважна більшість американців не поспішала купувати акції — навіть попри зростання котирувань і економічне піднесення. За чверть століття, що минула після обвалу, змінилися не лише ціни активів: змінилося покоління, а разом із ним — уявлення про ризик, фінансову захищеність і багатство. Ця історія показує, наскільки фінансові втрати минулого визначають поведінку інвесторів наступних поколінь і якою оманливою буває впевненість, що зростання триватиме саме собою.
Як Америка повірила в акції
У 1920-х роках США переживали розпал економічного буму. Масове виробництво, електрифікація, поява радіо й автомобілів, споживчі кредити — усе це свідчило, що настала епоха нового процвітання. Оптимізм відбився й на фондовому ринку: з серпня 1921 до вересня 1929 року Dow Jones подорожчав ушестеро. Брокери та інвестиційні трасти зробили акції доступними для простої людини, тож інвестування перестало бути привілеєм професіоналів і стало буденною справою.
Купівлю акцій ніхто не вважав спекуляцією — радше ознакою фінансової культури. Здавалося, що ті, хто тримає капітал в облігаціях чи на депозиті, самі позбавляють себе багатства. Ризикувати стало нормою. Економічне піднесення було справжнім: завдяки радіо народжувалися радіопромисловість та інші галузі, мільйони людей знаходили роботу в автомобілебудуванні, а електрифікація, безперечно, підвищувала продуктивність. Проте інвестори помилялися, переоцінюючи досягнуте й вважаючи, що прибутки компаній у перспективі не матимуть меж.
Ілюзія гарантованого багатства
«Вкладіть 15 доларів в акції пристойної компанії, не забуваючи реінвестувати дивіденди, і за двадцять років матимете на рахунку 80 тисяч плюс 400 доларів щомісячного доходу», — так казав фінансист Джон Раскоб в інтерв'ю Ladies' Home Journal у серпні 1929 року. Запропонований ним рецепт був гранично простим: щоб розбагатіти, не треба було відкривати власну справу чи будувати кар'єру — досить час від часу купувати акції й набратися терпіння.
Однак ця формула спиралася на припущення, що завтрашня прибутковість буде такою самою, як учорашня. Звідси й небезпечна омана, ніби колишні успіхи страхують будь-які вкладення. Водночас набирало обертів маржинальне кредитування: за даними Федерального резерву, акції можна було купити, внісши 10% їхньої ціни, а решту позичивши. Поки ринок ішов угору, такий підхід видавався надзвичайно вигідним.
Крах і його наслідки
Ринок обвалився в жовтні 1929 року. Уже до листопада Dow Jones відкотився майже на 48% від вересневих максимумів, але згодом настало пожвавлення, і до квітня 1930 року індекс додав близько 50% від свого мінімуму. Переконавшись, що найгірше позаду, інвестори кинулися скуповувати акції. Насправді ж це була лише пастка: навесні 1930 року ринок покотився вниз, а далі настали два роки ще стрімкішого падіння. У підсумку до липня 1932 року Dow Jones втратив 89% порівняно з рівнем 1929 року.
Економіка зазнала не менших руйнувань. За два роки до 1933-го безробіття злетіло до 25%, виробництво в реальному вираженні скоротилося на третину, тисячі банків припинили існування. Для багатьох це означало втрату житла, заощаджень і роботи. Зокрема й для тих, хто купував акції в борг: коли застава знецінювалася, активи продавали примусово.
Чому інвестори не повернулися на ринок
Якщо дивитися на історичні графіки, здається, що досить просто перечекати, поки ринок стане на ноги, і вкладення окупляться. Проте це оманливе враження: інвесторам не раз доводилося розпродавати портфелі заради поточних потреб, і вони втрачали змогу скористатися подальшим зростанням. Фінансова травма була настільки глибокою, що навіть акції, які подешевшали, не повертали масового інвестора на ринок.
Дані Інституту Брукінгса промовисті: у 1952 році лише 9,5% американських родин мали акції публічних компаній, тоді як 42% віддавали перевагу державним облігаціям, а 53% — банківським депозитам. Опитування Нью-Йоркської фондової біржі 1954 року підтверджує цю тенденцію: 90% американців навіть за наявності коштів не думали про купівлю акцій. Довіра до ринку не відновилася сама собою, хоча економіка пожвавлювалася, а прибутки корпорацій відповідно зростали.
Фінансова травма як колективний досвід
На думку експерта, інвестиційні погляди ґрунтуються не на тому, що написано в книжках чи видно на графіках, а на досвіді — як особистому, так і спільному. Одне покоління сприйматиме акції як оптимальний шлях до багатства, інше — як небезпечну спекуляцію. Діти переймають фінансову травму старших як життєву мудрість, і їхня стриманість перестає бути лише рисою характеру, перетворюючись на необхідність.
Федеральний резерв у своїх дослідженнях встановив пряму залежність між рішеннями про вихід на фондовий ринок і досвідом, яким діляться в родині. І це стосується не лише Америки: в усьому світі батьки, пам'ятаючи давні економічні потрясіння, прищеплюють дітям насторожене ставлення до інвестицій.
Як змінюється ставлення до грошей після кризи
Найрадикальніші зрушення після фінансової катастрофи відбуваються не на біржі, а у свідомості людей. Те, що вчора ще здавалося виправданим, — скажімо, володіння акціями, — після завершення кризи вже вважатимуть проявом безвідповідальності. Новою нормою стає бажання мати під рукою значну частину заощаджень у ліквідній формі: ці кошти, не вкладені в ринок акцій, дають змогу утримувати себе незалежно від того, що показують котирування.
Сучасні ризики та ілюзії
Сучасна фінансова система має всі засоби захисту: нагляд, страхування вкладів, підтримку ліквідності. Проте, на думку експерта, не варто думати, що це вбереже від чергової серйозної кризи. Система розвивається, а разом із нею з'являються ризики іншого роду — хитріші й прихованіші, подібні до тих, що у 2008 році були пов'язані з деривативами та іпотечними цінними паперами.
Сучасний інвестор нерідко сприймає історичну прибутковість акцій як належне, як запоруку того, що прибуток буде й надалі. Тим часом будь-який очікуваний результат пов'язаний із ризиком. Він може обернутися багаторічною стагнацією або обвалом ринку, а життєві обставини можуть не дати дочекатися, поки все стане на свої місця.
Хто заробив на відновленні ринку
У листопаді 1954 року Dow Jones відновив рівень 1929 року, проте масовий інвестор залишався осторонь. Цифри це підтверджують: серед родин із річним доходом понад 10 тисяч доларів акції мали 55%, за доходу 5–10 тисяч — 20%, а серед тих, хто заробляв менше двох тисяч, — лише 2%. Вигоду насамперед отримували заможні люди та інституції: банківські трасти, страхові компанії, університетські й пенсійні фонди, інвестиційні фонди. Масовому інвесторові довелося ще почекати, перш ніж повернутися на ринок, і помітною його присутність стала лише після нових рекордів: якщо в 1952 році акціями володіли 6,5 млн американців, то до 1959-го їхня кількість зросла до 12,5 млн, а в 1965-му сягнула приблизно 20 млн.
Висновок
Приклад американського фондового ринку показує, що відновлення можливе, проте ті, хто зневірився в ньому, як правило, не отримують своєї частки в подальших прибутках. Покоління, яке втратило довіру до ринку, зазвичай залишається поза ним. Зрештою, на інвестиційні рішення впливає не лише статистика, а й те, що пережило суспільство. Шрами, залишені фінансовими потрясіннями, можуть на довгі десятиліття відбити готовність ризикувати. Звідси висновок: інвестувати треба з повним розумінням справи, не роблячи ставку на прибутковість минулих років і пам'ятаючи про ризики, що чатують на вкладника.
Матеріал підготувала Редакція Finposter · Як ми працюємо · Повідомити про помилку
← До всіх новин
